Візьму в долоні свіжої землі,
А там ворушаться комашечки малі.
Я придивляюся – земля жива!
В ній зерна кинула пшениця і трава,
І черв’ячок розпушує її,
І все живе росте на цій землі.
А люди інколи не помічають,
Задерши голови – про себе лише дбають.
Як би ж земля уміла говорить,
Вона б кричала: